МАР'ЯНІВСЬКЕ БЛАГОЧИННЯ - с. Ржищів. Свято-Анно-Зачатівський храм.
Виділена помилка:
Повідомити Скасувати
Закрити
Наверх

Новини

Оголошення

  • 12 Январь 2012
  • 11 Январь 2012
  •  

с. Ржищів. Свято-Анно-Зачатівський храм.

 

Ржищів - це чарівний куточок волинської природи. Милує око голубе плесо озера Не­біжки, розмовляють з вітром довгокосі верби над річечкою Судилівкою, красується калина в намисті з червоних ягід, тихо жебонить за селом джерельце з із смачною цілющою водицею.

Історія Ржищева почалася багато віків тому. За дослідженнями місцевого краєз­навця, світлої пам'яті Никифора Притолюка, колись на нинішній території села був острів, з трьох боків оточений непрохідними болотами. Добратися туди можна було лише з захо­ду, де між колючими чагарниками і лісом бігла непримітна для чужих очей стежка. Коли на Волині з'явились орди хана Батия, острів став прихистком для місцевого люду. Із західної сторони втікачі зробили частокіл для захисту від звірів та ворогів і назвали це місце Вістрів. Після того, коли 1256 року князь Данило вигнав татар з Волині, поселенці остаточно обжили острів, на місці кількох тимчасових землянок побудувавши хати. Першу вулицю назвали Ліщинською, згодом з'явилася Селянська. Як кажуть люди, село без церкви, як господа без матері. Це добре розуміли наші предки, тому за якийсь час у Вістрові на горб­ку виріс ошатний православний храм.
Майже півтора століття вістрівські селяни прожили вільними. Коли ж у 1395 році полчища татар пішли далі на Русь, теперішня територія Горохівщини увійшла до складу Польської держави. Вістрівськими землями заволодів шляхтич Жищовський. Він і перейменував село на честь свого прізвища на Ржищів. Місцевим селянам випала нелегка доля кріпаків. Мусили відробляти панщину - обробляли поля магната, копали рови, щоб осушити болота, звели на острові млина.
Минав час. Село розбудовувалось, церква старіла і вже не вміщала людей. У 1756 році збудували новий Свято-Зачатіївський храм. В нього перенесли образи і царські врата зі старої церкви. До 1914 року до складу Ржищівської парафії входило сусіднє село Брани. Священик, який проживав у Бранах, приїжджав до Ржищева кіньми два рази на місяць. В церковних документах збереглися відомості про те, що місцеві жителі самі займалися облаштуванням території біля храму. Зокрема, у 1911 році церковний староста Йосип Сімашко і касир Яким Притолюк за свої кошти купили залізо на огорожу для церкви, яку викував ржищівський коваль Андрух Притолюк. Деревину на стовпчики придбали Герасим Мельничук і Захар Притулюк.
Нелегкі випробування випали на долю Свято-Зачатіївської церкви. Під час першої світової війни за наказом тодішньої влади зняли і вивезли з її дзвіниці дзвони, нові ж змогли придбати тільки 1935 року. Боячись, аби їх не спіткала участь перших, в Велику Вітчизняну ржищевці самі зняли дзвони і закопали в землю. Лише 1958 року місцеві жителі знову почули їх мелодійний голос. На жаль, недовго дзвони кликали село на молитву - у 1960-му безбожна влада закрила церкву.
«Парафіяни нашого села були готові до цього, - згадує ржищівчанка Надія Мельничук. - Зібрали сход і всім повідомили про це.
Не один раз приїздили з району, хотіли забрати ключі від церкви і зробити з неї склад. Але люди не дозволили. На зборах кинули ключі в натовп, аби владці не дізналися, у кого вони є. А вони опинились в Семенюків Івана та Федори. Щонеділі та в свята ми таємно збиралися в церкві і читали Святе Письмо. Коли ж про це дізнались в районі, приїхала комісія і заборонила. Хотіли в Семенюків відібрати ключі, проте, незважаючи на погрози, не відразу безбожникам вдалось це зробити. Лише 1985 року забрали ключі.»
Тридцять років ржищівська церква стояла пусткою. У храмі не служилося, проте люди берегли святиню: ремонтували огорожу, крили дзвіницю бляхою, зробили цементні сходи, облаштували прохід до церкви з вулиці, прибирали на цвинтарі.
Коли ж в кінці 80-х років минулого століття почали відкривати церкви, про це дізнались і в Ржищеві. «Я поїхала до Луцька, і випадково почула цю новину, - розповідає Любов Карплюк. - Дізналась адресу, куди можна написати. Повідомила в селі, де відразу вирішили звернутись з проханням. Написали листа, зібрали підписи з усього села. За якийсь час кілька людей, серед яких була і я, поїхали добиватися правди до Києва. Нам сказали, що за якийсь час отримаємо відповідь. Так і було. Після цього ще в область та район їздили тринадцять разів, поки в травні 1989 дочекались відкриття...»
Храм з архіпастирським візитом відвідував керуючий Волинською єпархією Високопреосвященніший Ніфонт, митрополит Луцький і Волинський.
З липня 2006 року храм преобразився. Стараннями парафіян та благодійників за короткий проміжок часу вдалося зробити потужний ремонт церкви всередині та зовні.
Встановлено металеві оклади престолу та жертовника, також придбано багато церковних речей, відреставровані ті, що були у вжитку. Для маленьких прихожан батюшка став проводити уроки Закону Божого у школі.
...Життя кожного православного християнина тісно пов'язане з церквою. Тут народжується людина в Таїнстві Хрещення. Саме в храмі святому християни єднають своє життя в таїнстві Таїнстві Вінчання. Тільки в Божому домі ми отримуємо прощення гріхів у таїнстві Покаяня, тут ми єднаємось з Господом у Таїнстві Причастя. І храмом закінчується земне життя кожного християнина.
Вже 250 років Свято-Зачатіївська церква є серцем Ржищева, душею історії і культури батьків, дідів, прадідів. Життя триває. Пролітають роки, змінюють одна одну події, з'являються на ржищівському родовідному дереві нові пагінці, поповнюється новими сторінками сільський літопис. А храм був і залишається ни­точкою, який єднає покоління і зближує відстані, для того, щоб дати благословення кожному зробити крок у завтрашній день.

Назад до переліку